Автор Тема: Щоденник творчої людини  (Прочитано 2776 раз)

Offline Лора

  • Администратор
  • *
  • Thank You
  • -Receive: 222
  • Повідомлень: 856
  • Стать: Жіноча
  • Життя прекрасне і дивовижне
Re: Щоденник творчої людини
« Відповісти #7 : 26 Лютий 2023, 11:48:06 »
Прощена неділя

Сьогодні прощена неділя. І сьогодні прийнято просити прощення у рідних і близьких, друзів і знайомих за всі ті неправильні вчинки, які ми здійснили по відношенню до них, за всі образи, які їм завдали своїми необдуманими словами та діями усвідомлено чи мимоволі.

Ще в цей день прийнято всіх прощати, а це, як мені здається, найскладніше... Але не можна постійно заглядати в скриню з образами, перебирати їх, згадувати хто-що-коли і знову переживати ці болючі моменти. Не можна носити постійно із собою тягар образ...

А тому у нас усіх є сьогодні чудова можливість викреслити з життя всі колишні образи і пробачити своїх рідних, близьких, друзів та знайомих і попросити у них прощення. І жити далі в коханні та злагоді.

Я вибачаюсь перед всіма рідними, близькими, друзями і знайомих за всі образи та непристойні вчинки, які здійснила по відношенню до них, за ті обіцянки, які не змогла виконати. Вибачте і не тримайте на мене зла.
А я від щирого серця вас всіх прощаю і смію сподіватися, що ви у відповідь на моє прохання про прощення, як це роблю і я зараз, скажете: "Бог простить і я прощаю".

https://youtu.be/3zcCWoXB21E


Offline Лора

  • Администратор
  • *
  • Thank You
  • -Receive: 222
  • Повідомлень: 856
  • Стать: Жіноча
  • Життя прекрасне і дивовижне
Re: Щоденник творчої людини
« Відповісти #6 : 24 Лютий 2023, 21:32:39 »
24 лютого 2022

Вранці рівно рік тому я прокинулася від дивного цноту й незрозумілих звуків, схожих на вибухи... Ще остаточно не прокинувшись я ніяк не могла зрозуміти, що відбувається. Напередодні вдень приїжджав чоловік із сином, закупили продукти та поїхали на дачу до села. А я, як завжди, залишилася в місті з татом.
 
Папа був лежачим уже майже 2 роки і на той час був у важкому стані: останні три дні він уже нічого не їв, але ще трохи пив воду та розбавлений йогурт. Він вже мене не впізнавав і майже не ворушився....


Моя родина жила на дачі другий рік, тому що жити в тому пригніченому стані, в якому знаходилися ми в останні роки, було вже неможливо. Постійний стрес міг звести з розуму будь-яку нормальну людину. І я прийняла рішення, що сама займатимусь татом, а моя родина час від часу  буде мене змінюватиме на кілька днів, щоб у мене була можливість відпочити, набратися сил та й знов у бій…
Справа в тому, що до цього ми три роки доглядали  мою маму, яка теж досить тяжко покидала цій світ. Тато зліг через півроку після її смерті... У тата була деменція. Не пояснюватиму, які сюрпризи несе в собі це захворювання не тільки хворому, а й усім, хто поруч. Скажу тільки, що ворогові не побажаєш весь цей кошмар ...
Тому останній рік спала я ночами погано, прислухалася до кожного татового крику... І тільки коли він заспокоювалася та засинав, я могла теж спробувати трошки поспати…


В цю ніч десь о третьої години ночі він затих, схоже, що заснув, і я нарешті теж лягла спати ... А через годину все почалось... Ось чому я не відразу зрозуміла, звідки всі ці дивні лякаючи звуки...


Ми  добре розуміли, що рано чи пізно рашка продовжить наступ, що нові активні військові дії можливі будь-якої миті, тому що війна для нас вже йшла з 2014 року. Просто в останні роки вона була млява, і багато хто рахував, що війни й нема зовсім, бо вона десь далеко… Але ж вона йшла і наші воїни і мирні люди гинули щодня...
Ми розуміли, що тхір цей рашистський не заспокоїться, поки не знищить всю Україну... Це було очевидно, особливо після зміни  нашої влади… До влади прийшли або недолугі дурні, або скриті вороги…
Ну як можна було на 8 році війни сприймати всі ці події та висловлювання:
«формулу Штайнмаєра», «зустрінемося посередині», «зазирнути в очі путину», односторонне розведення наших військ, згортання військових програм, розмінування Чонгара та інша злочинна бездіяльность і тріскотня «про нагнітання», «не сійте паніку, бо інвестицій не буде», і про «травневі шашлики".
 
Людині розумній було ясно, що новий виток-загострення війни буде. Тільки верхівка чи то справді не розуміла, чи то вдавала, що не розуміє, що нас чекає...

Прийшовши до тями, я зрозуміла, що стрекіт - це звуки ворожих вертольотів, які кружляли над нашим містечком та над Київським морем, а гучні звуки - це вибухи.
В перши години був зруйновано міст через обвідний канал.... І вийшло, що я з татом залишилася з одного боку від нього, а моя родина – з іншого. Причому, люди, що залишилися з тієї сторони були відрізани від постачання (доставити продукти туди в той момент було неможливо). Добре, що напередодні мої хлопці встигли закупитися.

Я спробувала зв'язатися з сім'єю, з друзями, зв'язок був жахливий... Додзвонитися нікуди практично було неможливо.  На той момент ще не було програми Тривога в мобільному, не було системи оповіщення у місті  й не було розуміння, куди треба бігти у разі небезпеки.
Мої хлопці до мене доїхати не могли, та й не було сенсу. Тато був не транспортабельний, а я б його не залишила самого, це зрозуміло. Продукти у мене були - повний холодильник, завдяки чоловікові та синові, котрі напередодні забезпечили не тільки себе, а й мене всім необхідним на найближчий тиждень. Але продукти мене найменше хвилювали, бо я все одно нічого не могла їсти, не хотілося...


Цілий день я провела в квартирі поряд з татом, раз у раз заглядала в інтернет і дізнавалася, що відбувається... Дізналася, що ворог зовсім поряд з нами - за 8 км від міста і будь-якої миті може рухатися в наш бік або ж стрільнути по нам з граду або з ще-якоїсь гидоти для вбивства...
Вийти за межі квартири я в цей день так і не наважилася ...


А першу ніч я провела у підвалі будинку, який зовсім не був пристосований для сховища. Швидше це була «братня могила» у разі завалу, тому що до підвальних вікон були приварені грати, а саме приміщення підвалу - розбите на безліч дерев'яних комор. Сухе дерево, загорівшись, перетворило б підвал у суцільний факел і до єдиного виходу було б не дістатись, а грати на вікнах не дали б можливість вилізти назовні. Це пізніше я зрозуміла, а першу ніч я про це не думала...
Сусіди по під'їзду ( люди залишились всього в трьох квартирах з 15), йшли в підвал, і я пішла з ними...


Лінія фронту була зовсім поруч, вибухи чути були раз у раз.
Я через кожні 2 години бігала із підвалу додому до тата, щоб перевірити як він, дати ліки і воду, змінити памперс… (як ви розумієте, взяти його в підвал не уявлялося можливим)...
І нарвалася на патруль... Мене зупинили хлопці з самооборони… Я пояснила, чому бігаю вулицею... Попередили, щоб я була акуратніша і відпустили...


У підвалі, ясна річ ніхто всю ніч не спав. Нас було небагато. Схоже, що більшість мешканців нашого дому поїхали. Всі розмовляли тихо, обмінювалися новинами, хто що прочитав... І всі здригалися під час вибухів. Ми не знали, що це були за вибухи, але було страшно... На ранок всі дружно вийшли з підвалу і пішли по квартирах...
Здавалося, що вдень буде не так страшно... та й треба було поспати... Починався 9 рік війни...



Offline Лора

  • Администратор
  • *
  • Thank You
  • -Receive: 222
  • Повідомлень: 856
  • Стать: Жіноча
  • Життя прекрасне і дивовижне
Re: Щоденник творчої людини
« Відповісти #5 : 19 Лютий 2023, 23:33:11 »
Сьогодні хочу поділитися з вами своїми враженнями від прогулянки із собакеном до річки Десна. У нас тут найкрасивіші місця. Ви можете почитати мою розповідь та подивитися відео про них у моєму блозі.

Для прогулянки ми заздалегідь намітили маршрут, але наміченим маршрутом пройти, на жаль, не вдалося. Рівень води у річці значно піднявся і шлях до далекого озера було затоплено.




Можна було б обійти трасою, але ми вирішили просто змінити маршрут, щоб йти все ж таки не асфальтом, а по землі.


https://www.facebook.com/100007959106211/videos/1289390311655755/

Було порівняно тепло (+4) та сонячно. Здавалося, що весна. Снігу немає, і практично всюди серед бруду і калюж після снігу, що розтанув, видніються острівці із зеленою травою. Майнула думка, що схоже на зиму ми пережили. Не вдалося ворогові заморозити нас і повністю залишити без світла. Навіть у місті опалювальний сезон розпочався своєчасно та досі триває – у міській квартирі тепло.
Налагодилася зараз і ситуація зі світлом. Та тепер уже й не страшно...
Незабаром весна... І хоча весна останнім часом непередбачувана, і іноді в березні ще можуть бути і морози, і сніг, але від однієї думки про весну вже стає тепло на душі.

Так думала я, крокуючи поряд з Арчі, забувши спустити його з повідця. Пішли ми вдовж Десні до сусіднього села. Собака нетерпляче почав мене тягнути вперед. Йому хотілося побігати, повеселитись, тим більше, що схоже, що він взяв слід.

Я відпустила Арчі з повідця і він, радісно заверещавши, рвонув уперед. Лайка - мисливська порода собак, і наш улюбленець - справжній представник цієї породи. Завдяки йому ми постійно виявляємо навкола себе багато цікавого.
Ось і сьогодні він вигнав прямо на мене лисицю. Лисиця намагалася заплутати сліди, щоб обдурити пса, але схоже, так захопилася втікаючи від нього, що моя поява в неї на шляху стала для неї несподіванкою. Але благо що я - не мисливець. Я просто зупинилась, лисиця на мить теж завмерла, але гавкіт Арчі, що наближався, змусив її швидко згорнути в найближчу посадку. Полювання тривало...

А я йшли неспішно, насолоджуючись теплим сонечком і милуючись лісом, якій неспішно пробуджувався після зимової сплячки... Пора повертатися додому... Я повернула назад до села.

Арчі, набігавшись вдосталь за лисицею, наздогнав мене майже на півдорозі додому. Я взяла його на повідець, і за півгодини ми вже заходили у своє подвір'я. Прогулянка вдалася.

Завтра буде новий день.... Ще один день війни.. і ще на день ближче до нашої перемоги...

Offline Лора

  • Администратор
  • *
  • Thank You
  • -Receive: 222
  • Повідомлень: 856
  • Стать: Жіноча
  • Життя прекрасне і дивовижне
Re: Щоденник творчої людини
« Відповісти #4 : 17 Лютий 2023, 14:21:37 »
Наш ранок завжди починається з перегляду новин з фронту. Ми намагаємося бути в курсі подій, що відбулися за ніч у нашій країні. Це зараз дуже важливо, щоб хоч якось розуміти, що чекає на нас найближчим часом.
До того ж, ніч на ніч не схожа. Іноді спимо всю ніч спокійно, а буває, що за всю ніч ні хвилинки не вдається поспати.

Після новин ─ коротке листування-перекличка з рідними, друзями, знайомими, які знаходяться в зоні бойових дій або в місцях нічних прильотів (це телефонні дзвінки, або повідомлення в месенджерах). Бо щоночі по тій чи іншій території ворог завдає ракетних чи артилерійських ударів. І тому в першу чергу перевіряю, чи всі живі і здорові і чи не потрібна комусь якась допомога.

Потім домашні справи ─ у селі завжди є чим зайнятися. Розтоплюємо піч, готуємо на ній їжу, час від часу продовжуємо нескінченний ремонт та облаштування сільського житла, яке стало за останній рік постійним.
Хоча у нас у селі з деяких пір більш-менш регулярно є світло, але ми, як і раніше, користуємося світлом дуже економно, щоб не перевантажувати загальну мережу. Вдень взагалі практично світло не користуємося (з ночі заряджаємо всі необхідні гаджети, ноутбук, вночі стираємо і приймаємо душ). Їжу готуємо в основному на пічці, яка водночас і опалює наш будиночок.

У проміжках між справами неодмінно намагаюся знайти час для творчості. Зараз роблю дві електронні книги на замовлення. Одночасно продовжую роботу над створенням нових номерів журналу «Обовсемка».
Зв'язала чохол на комп'ютерне крісло. У плані ─ чохли на диванні подушки. Ще пошила новий абажур для торшеру у вітальню.

А восени була шкарпеткова епопея ─ в'язала шкарпетки всьому сімейству, шкарпетки різного виду та фасону. Принаймні випробувала 4 різні методики. Шкарпеток вийшло багато, але процес і зараз час від часу продовжується. Ногам тепло, адже ніщо не гріє краще за вироби, зв'язані своїми руками. До речі, востаннє я так активно займалася в'язанням років 10 тому. Зараз витягла з шафи всі нитки, розпустила кілька раніше зв'язаних светрів, і ось вам чудовий привід для творчості!

Перед новим роком з’явилося нестерпне бажання творити саморобки з паперу. І я зайнялася виготовленням гірлянд, новорічних сніжинок та іграшок. При цьому я записувала одночасно майстер-класи для журналу та сайту Обовсімка. Матеріалу вийшло достатньо. Тепер поступово їх систематизую, обробляю фотографії, визначаюся з дизайном та версткою.

До того ж, на Новий рік прикрасила для настрою зробленими виробами наш будиночок. І навіть нічні обстріли не зіпсували нам новорічного свята: сидячи у підвалі, під гуркіт працюючої ППО, ми слухали українську музику, співали пісні та бажали один одному виконання нашого спільного бажання – нашої перемоги та якнайшвидшого закінчення війни.

А тепер кілька фотографій із моєю творчістю.










Offline Лора

  • Администратор
  • *
  • Thank You
  • -Receive: 222
  • Повідомлень: 856
  • Стать: Жіноча
  • Життя прекрасне і дивовижне
Re: Щоденник творчої людини
« Відповісти #3 : 14 Лютий 2023, 12:53:08 »
Вітаю всіх з днем Святого Валентина!

Бажаю щирих почуттів та справжнього кохання тим, хто вже знайшов свою половинку!

Тим, хто ще у пошуках, неодмінно знайти свою кохану людину, бо без кохання тьмяніють усі фарби Світу...

А тим, чиї кохані зараз на фронті (а ми знаємо, що зараз воюють і чоловіки, і жінки), де борються з ворогом, дочекатися їх повернення додому живими та неушкодженними. І хоча вони  далеко, але ж ви можете підтримайте їх ніжним словом, телефонним дзвінком або , якщо немає можливісті зателефонувати, просто подумати про них із любов'ю. І вони неодмінно відчують ваші почуття, бо думка - матеріальна...

В цьому році особливо актуально відчувати любов, підтримку від інших та самим відповідати тим же... Бо , коли ми кохаємо, ми стаємо сильнішими...

День Святого Валентина – найромантичніше свято в році! Сподіваюся, ви вже підготувалися до нього і придумали, як привітати не тільки свою кохану людину, але і своїх друзів й просто знайомих з цим святом любові?! У цей день прийнято дарувати подарунки.

Я дарую вам для настрою, цілий альбом "листівок-валентинок".

«Запозичити» їх можна звичайним способом (кликніть правою кнопочкою мишки і вибирайте з меню “Зберегти зображення як …”.

Ще раз зі Святом!

       

Offline Лора

  • Администратор
  • *
  • Thank You
  • -Receive: 222
  • Повідомлень: 856
  • Стать: Жіноча
  • Життя прекрасне і дивовижне
Re: Щоденник творчої людини
« Відповісти #2 : 12 Лютий 2023, 14:43:06 »
Ранок. Пахне свіжозвареною кавою. На столі гірка бутербродів. Це синочок постарався. Сніданок – справа його рук.

За вікном сонячно та невеликий мороз. Сьогодні велике свято – Трьох Святих. Робити нічого не можна. Отже, можна понеділкувати, приготувати щось смачненьке, подивитися фільм чи якісь уроки з рукоділля.

Начебто все нормально. Але ж у нас війна. І якщо в нас у будинку тепло і затишно, то десь зовсім поряд виють сирени, рвуться снаряди, люди ховаються по бомбосховищам… Хтось залишається без даху над головою, хтось втрачає рідних та близьких людей… На фронті з ворогом борються наші хлопці, і вони там не мають ні свят, ні вихідних.

Позавчора 10 лютого було п’ять всеукраїнських повітряних тривог за добу. А скільки було місцевих, по окремих областях та регіонах... Безліч…

Був черговий масовий обстріл території України… Виродки, прости Боже, які не вміють воювати з армією, уперто розстрілюють ракетами та дронами мирне українське населення, руйнують і стирають із лиця землі, наші міста та села. За що? А це просто так. Бо вони вважають собі великою нацією... А в чому їх велич?
Вони прийшли на чужу землю, де їх ніхто не чекав і куди їх ніхто не кликав. І їх виправдання, що нібито ми планували на них напасти, а вони нанесли превентивний удар ─ страшне марення їхнього правителя-маразматика.

Скільки ще горя принесуть вони на нашу землю?

Але ми вистоємо і переможемо, тому що ми на своїй землі, і ми її захищатимемо. А ворог, ворог піде з ганьбою. Я в це вірю. І знаю, що так і буде, бо інакше не може бути.

Ворог хоче, щоб ми перебували у постійному страху, перебували у постійній депресії. Він хоче налякати нас, зламати, але в нього нічого не вийде.

Принаймі, я вже точно не впадатиму в депресію, а займуся творчістю ─ створю щось таке для підняття настрою. Шити і в'язати, звичайно, не буду, тому що не можна, а ось зробити колаж або написати казку для дітей, або зробити саморобку з паперу на 14 лютого – це цілком собі варіант Свято, незважаючи на війну…

І, звичайно ж, ми всі, хто в тилу, помолимося за тих, хто захищає нас на полі бою, хто дає нам можливість зараз жити та творити.

Зі святом! І не піддавайтеся зневірі – це великий гріх. Вірте у ЗСУ та в нашу перемогу!



Offline Лора

  • Администратор
  • *
  • Thank You
  • -Receive: 222
  • Повідомлень: 856
  • Стать: Жіноча
  • Життя прекрасне і дивовижне
Щоденник творчої людини
« Відповісти #1 : 09 Лютий 2023, 13:11:23 »
Я думала, що ніколи більше не зайду на цей форум і не напишу тут жодного рядка. Але, як кажуть, ніколи не говори ніколи.

Скажу чесно, давно думала закрити форум, бо нормальне спілкування на ньому перервалося практично з кінця 2015 року. Після того, як почалася у нас в Україні війна, хтось із моїх інтернетних «друзів», які проживають на території країни-агресора, самі собою «відпали», з кимось я сама перервала будь-яке спілкування, бо не поділяла їхньої ейфорії від «Крим наш», мене обурювало їхнє горезвісне «бендерівці» та інше.

Крім того, з листопада 2015 року і практично по початок 2022 року відбулися сумні події у моєму житті. Згадувати не хочеться. Але зі всіх важких випробувань, які випадали на мою долю, я завжди шукала порятунок у творчості.

Я займалася своїми сайтами, продовжувала випускати дитячий журнал, робила колажі, анімації, писала вірші та оповідання…
Єдине, чого мені не хотілося, це спілкування з будь-ким на інтернетному просторі. Напевно, тому що переконалася, що всі розмови в інтернеті здебільшого нещирі. Ти не бачиш обличчя співрозмовника, не чуєш його голосу, а значить – дуже легко обманутися і прийняти за щире співчуття чиєсь глузування…
Якось так…

З 24 лютого 2022 року війна, яка тривала з 2014 року, перейшла, як то кажуть, у гарячу фазу. Обставини та настрій не дозволяли мені займатися сайтами, а тим більше форумом.
Але творчість знову витягала мене з виру страху та апатії…
Я багато чим займалася весь цей час: займалася перекладом статей та віршів, робила різні вироби, в'язала спицями та гачком, шила, вчилася малювати, освоювала нові програми…

А потім одного дня побачила, що мій форум зник... Не обтяжуватиму вас технічними подробицями, але замість сторінки форуму висіла помилка і все.
Здавалося, ось і все, це так розпорядилася доля. Видали форум, і всі проблеми будуть вирішені. Але тут підключилося моє постійне бажання не йти на поводу у долі. І я спробувала відновити форум, хоча б для того, щоб скопіювати собі на комп'ютер найдорожчі для мене спогади…

Так я знову зайнялася форумом ... А потім мені захотілося його пожвавити. Тим більше, що я йому вигадала відмінне застосування.
Але про це пізніше…