Я хочу придумати своє кохання. Намалювати, наворожити, побачити уві сні...
Адже є воно, десь блукає, шукає мене... Де? Кому потрібне серце, сто разів розбите, але не втомлене рватися в небо неначе птах, який, дурний, мріє туди, де, як йому здається і небо більш синє, і сонечко гріє ласкаво, ніжно, оживляючи теплом усе навколо.
І летить цей птах у далечінь.
Я вигадую своє кохання. Тихо, не заважайте.
***
Ти прийдеш зовсім несподівано...
Неважливо, якій ти: високий чи середнього зросту... Очі? Все одно, аби в них відобразилося моє кохання та шматочок синього неба. Ти наблизишся до мене так, ніби має право на це з часів початку світу. Наче ми завжди йшли поруч і тільки нещодавно розлучилися.
─ Привіт, ─ скажеш ти.
─ Привіт! ─ Відповім я.
─ Що ж ти так довго не приходила?
─ Я чекала на тебе, просто не знала, де шукати.
─ Це не страшно, головне, тепер ми разом, ─ засмієшся ти.
Може, ти скажеш це, а може мені просто почуються ці думки...
Ти не будеш говорити про те, що в тебе проблеми, що твоє життя пройшло з іншими, що все складно, а вік у нас такий, що складно буде звикнути один до одного...
Ти не будеш говорити про те, що ми навряд чи зможемо бути разом, тому що у нас різні смаки, погляди, будинки та й міста у нас далеко один від одного, правда? Адже ти не говоритимеш про це?
Адже якщо любиш, яке значення мають усі ці дрібниці. І що вони означають, якщо немає кохання?
Ти не говоритимеш і про те, що в наших відносинах все буде за певними правилами. Так, у тебе були і розчарування, і розбивали твоє серце і трощили надії... Але ти теж віриш у кохання і не боїшся його. І не вимагаєш гарантій того, що тобі зараз буде добре.
Ти скажеш тільки одну фразу, яка вмістить у собі Всесвіт, зірки, сонце. І моя душа злетить як той птах і рвонеться тобі назустріч.
Ти просто скажеш:
─ Знаєш, я тебе довго шукав, я люблю тебе. Ходімо зі мною.....
І ми злетимо в небо!........
