Знахідка. Частина 2.

находка-2Я швидко дістала з сумочки ключі, відкрила двері, і перша увійшла у квартиру. Наталка і Мишка пішли за мною. Я зайшла на кухню, включила світло, поставила, нарешті, свою ношу на підлогу і присіла на табуретку.

Петрова, навпаки, швидко набрала в електрочайник води, увімкнула його і кинулася було до пакета. Вона, наївна, вирішила, що там продукти. Але я зупинила її.

«Сідайте обидва і слухайте», – сказала я. Вони слухняно розсілися навколо столу. І я розповіла їм про пакет і про мільйон.

У кухні запанувала тиша.
– Чому ж ви мовчите? – не витримала я.
– Ось везе ж деяким … І чому одним все, а іншим …- промовила Наталка. Що саме все, вона не уточнила …
Не знаю чому, але після сказаного у мене виникла нав’язлива думка, що не радіє за мене подруга, а заздрить …
Хоча, якщо розібратися, їй ні в чому заздрити мені … Вона щаслива зі своїм Сашком. Та й на квартирі вони живуть, бо не вжилися в прекрасних апартаментах з батьками Сашка, але заробляють обидва непогано, і батьки з двох сторін постійно допомагають …. А я одна, квартирка у спадок дісталася вчасно, тому що старша сестра вийшла заміж і привела чоловіка до нас у двокімнатну квартиру, де ще й батьки наші живуть, і жити мені стало практично ніде … на кухні спала на розкладачці.
– А ти що скажеш? – запитала я у Мишка.
– Я за тебе радий … Чесно! Але мені здається, що хтось колись казав мені про неможливість взяти чуже … про високі матерії … А тут … Падіння моральності повною мірою! – посміхнувся Мишко, і я згадала нашу з ним останню розмову і сварку. Я обізвала його скнарою, тому що він, полагодив сантехніку у сусідки, у якої син інвалід, й взяв з неї грошей по повній програмі …

Радісний настрій вмить зник, і я вже навіть пошкодувала, що взяла цей пакет …

Напевно, Мишка прав … Я багато говорила про моральність, а зробила аморальний вчинок … І навіть те, що я не збиралася ці гроші витрачати на себе, а збиралася витратити їх на допомогу іншим, мене ніяк не виправдовує … Це все одно свого роду крадіжка …

– Та нічого, не турбуйся, — продовжив Мишка. Я не маю права давати тобі ніяких порад і ні в чому докоряти тобі, бо сам теж не втримався б перед такою спокусою.
Мишка дивився мені в очі й посміхався:
– До речі, а що з грошима-то робити збираєшся?
– Збиралася витратити їх на добру справу, — вимовила я. – Ось з вами думала порадитися. Хочу дітям з дитячого будинку допомогти, потім хлопчику Віті — сусідові грошей дати на операцію, а то шкода на нього дивитися на інвалідному кріслі … Та й в онкоцентр на ліки людям …
– Як це на тебе схоже, — заусміхалася Наталка. – Такий шанс раз в житті буває, а вона все вирішила витратити на інших.
– Ага! Вирішила! Хоча тепер у мене виникло непереборне бажання віднести цей пакет назад … – відповіла я, подумавши, що за стільки років дружби я так і не розгледіла справжнє обличчя подруги … Мишко мовчав.

І тоді я запитала його:
– Ти теж вважаєш мене дурепою?
Відповісти Мишко не встиг, тому що у двері подзвонили. Я глянула на годинник — початок десятого. Хто б це міг бути?
Мишка пішов відкривати й повернувся разом з Наталіїним чоловіком. Сашка привітався і, звертаючись до Наталки, сказав:
– Ну що, подулась трохи й годі. Пішли додому.
– Ні, не піду! Їсти хочеться! Ось Анюта погодує нас і підемо! – відповіла йому Наталка. – Чайник вже закипів. Діставай, Анюта, їжу! Бум вечеряти!

Я подивилась в холодильник. Там самотньо красувалася каструлька з вівсянкою і шматочок ковбаси.

– Не туди дивишся, подруга, — заусміхалася Петрова і сказала, звертаючись до чоловіка:
– До речі, Сашко, Анюта знайшла пакет з мільйоном!
– Так? Ось чудово!!! Тоді з неї поляна! – посміхнувся Сашко. – А мільйон чого? Рублів, доларів, євро?
– А дійсно чого? – приєднався Мишка.
– Не знаю …- здивувалася я. За весь цей час я навіть не спромоглася зазирнути в пакет.

– Ось це так! І тобі було нецікаво дізнатися, які гроші ти тягла через пустир? – здивувався Сашко. – Я б насамперед відкрив пакет і подивився. А то хіба мало що і хто на пакеті написав.
– Так я якось не подумала … – зніяковіла я. – Я ж вирішила їх витратити на добру справу, а не собі брати. Ось і здавалося мені, що це не має значення. Все одно в якій валюті.
– Ну ти даєш !! – засміялася Наталка. – А якщо там бомба взагалі, а не гроші, а ти її в будинок притягла.

Ось тут я не на жарт злякалася. І навіть промайнула думка про те, звідки Сашка знає про пакет і напис на ньому, відійшла на задній план.

А й справді, пакет мені спочатку видався важкуватим. Ну що я за дурепа. Я підлетіла до пакета, поставила його на стіл і заглянула всередину. У пакеті була велика пластикова коробка, обмотана в папір. Нічого не намацувалося і не проглядалося. Я зупинилася в нерішучості.

– Не бійся, Анюта, там не бомба! – Мишко стояв поруч і усміхався. Та й взагалі всі вони посміхалися — і Мишка, і Сашка, і Наталка. – Відкривай сміливіше!
Я витягла пластикову коробку і відкрила її. Там виявилися красиво укладені бутерброди з усякою всячиною. Бутербродів було багато, ще було кілька пакетів рибної нарізки та невелика пляшка коньяку.
– З першим квітня тебе, Анюта! І прости нас за жарт! – майже хором закричали присутні. А я стояла і нервово міркувала. А й справді, сьогодні 1 квітня …
З цією роботою я зовсім забула.
У перший момент я впала в справжній ступор, і мої друзі затихли … Потім сльози покотилися з моїх очей, коли я усвідомила, що нікому не зможу допомогти, і що ніяких грошей на добрі справи у мене немає …

Мишка обійняв мене за плечі.
– Анюта! Ти найпрекрасніша дівчина на світі та самий наш найкращий друг! І прости нас … жарт, напевно, трохи жорстокий вийшов … Але, якщо чесно, я був впевнений, що ти не візьмеш пакет взагалі. Навіть на дорогу його тобі спеціально під ноги поставив, щоб спіткнулася. А то ж знаю, як ти долаєш пустир …
– Я теж був упевнений, що не візьмеш. І вже приготувався до того, що пакет доведеться тягти мені самому, — Сашко винувато посміхався. – Ти хвилин п’ять стояла — думала, а я за кущами сидів — спостерігав.

– А я говорила, що Анюта сприйме все серйозно і потім буде плакати … Але розіграш вдався на славу. Адже на те воно й 1 квітня, щоб розігрувати по-справжньому. – промовила Наталка. І мені здалося, що Мишка з Сашком подивилися на неї з докором …
– Вибачте, що не виправдала ваших сподівань …- витираючи сльози, вимовила я.- Розіграш дійсно вдався … я навіть повірила в диво … Але тепер точно знаю, що дива не буває … забирайте свій пакет і йдіть … Мені треба побути на самоті …

– Ти що? Анюта … перестань … ми ж друзі … І це всього лише жарт …- почала було Наталка, але осіклася, дивлячись на мене. Видно, вираз мого обличчя багато про що їй сказав.
– А звідки ти знаєш, як я долаю пустир? – раптом запитала я Мишка.
– Так я частенько тебе проводжав на відстані, коли ти затримувалася на роботі, — зізнався той. Тільки я слідом не йшов. Доводив тебе до пустиря, а потім чекав, коли ти доберешся до прилеглих будинків і їхав додому. Я все хотів помиритися, але якось все не виходило … Думав, що ось зараз помиримося …
– Я теж сподівалася … Але … Зараз йдіть … Всі … Будь ласка …- я відчувала, що готова знову розплакатися.

Коли за друзями зачинилися двері, я дала волю почуттям. Вдосталь наплакавшись, я спробувала зрозуміти, чому я так близько до серця прийняла цей жарт і зрозуміла …
Жарт змусив багато про що задуматися і як би розчаруватися самій в собі … Адже у всій цій історії мною керувало бажання допомогти коштом інших, нічого не зробивши самої при цьому … та й був момент, коли я засумнівалася у своїй подрузі …

P.S. Минув тиждень, ми вчотирьох зустрілися в місті, і все разом вирішили посидіти в кафешці. Я пробачила друзям за першоквітневий жарт, хоча в принципі та пробачати-то не було за що. Цей жарт на багато мені відкрив очі.
– А спробуймо зібрати грошенят на операцію Вітюші, — раптом запропонувала Наталка. На роботі можна клич кинути, може, хтось відгукнеться і приєднатися. Треба дізнатися у його мами, скільки потрібно …
– Та й в Інтернеті можна попросити про допомогу, — надихнувся Мишка.
– Точно. – погодився Сашко. – Треба діяти. Дійсно шкода хлопчика. А в дитячий будинок можемо з’їздити в наступні вихідні. Купити цукерок, печива, і ще іграшок якихось …
Я дивилася на своїх друзів і посміхалася.
Як же чудово, що вони у мене є!

Text.ru - 100.00% Початок розповіді

Поділитися в соц. мережах
Поделиться в Фейсбуке Поделиться записью в Твиттере Поделиться в Телеграмм Поделиться в ВК Поделиться в ЖЖ Поделиться в ОК Поделиться в Whatsapp Поделиться в Viber
  Мітки:

Ваш коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  Відправляючи коментар, ви погоджуєтеся з політикою конфіденційності цього сайту *

© 2021 Погляд на світ ·    
Всі права захищені. При копіюванні матеріалів з сайту обов'язково ставте активне посилання на першоджерело.
Поважайте, будь ласка, авторські права і чужу працю.