Мене завжди дивувало, як люди вірять всякого роду шарлатанам, обманщикам та популістам, які їм обіцяють те, що в принципі не можуть виконати. Та втім і не збираються виконувати.
Що це? Людська дурість? Небажання думати, аналізувати ситуацію та невміння робити висновки?
Не можна ж все життя наступати на ті самі граблі і не розуміти, де правда і реальність, а де обман і утопія.
Чому люди так легко вірять у брехню та плітки? Чому готові повірити пліткам та очорнити людину, не намагаючись навіть розібратися та скласти свою думку про неї. Чому вважають правдою думки інших осіб, можливо, зацікавлених у оббріхуванні людини?
Можливо, це підвищує власну самооцінку? Типу «є люди гірші за мене»? Чи «він (вона) живе краще, ніж я, а це несправедливо, треба у нього (неї) все відібрати та поділити»?
Чи це несприйняття чужої праці та чужих успіхів (проста заздрість та жлобство)?
Говорять, що у більшості наших людей пам'ять як у рибки гуппі. Я не згодна. З пам'яттю у них усе гаразд. Адже пам'ятають вони, наприклад, усе погане, що їм навіяли, що їм розповіли про когось, пам'ятають борги сусідів і родичів, пам'ятають образи і біль, пам'ятають гарні моменти зі свого життя, і завжди пам'ятають, що Країна їм усе винна.
А от пам'ятати, як їх обдурили, зіставити обіцянки та реальність – для них це якось не комільфо. Та й про свої борги перед іншими та країною часом чомусь забувають.
Така собі вибіркова пам'ять, однак. Вигідна.
Тому що з умінням мислити, аналізувати та робити висновки у цих людей – повний швах. Та й до того ж дуже складно зізнатися навіть собі, що тебе обдурили. І головне – що в цьому винен лише ти сам, а не хтось інший. Виглядати дурнем ніхто не хоче.
Визнавати свої помилки може тільки людина, яка вміє мислити і чесно оцінює свої власні вчинки. І той, хто ніколи не звинуватить іншу людину у всіх гріхах, почувши плітки чи брехню від інших людей, а спробує у всьому розібратися.
Можна вірити в казку, у порожні обіцянки, очорняти людину, особливо, коли це робиться в «компанії» з більшістю, адже тоді відповідальність за наслідки лежить наче на всіх і будь-якої миті можна вдати, що ти сам по собі і зовсім не при справах . І совість не мучить. І відповідальність не хвилює... Або її просто немає в наявності?
Не знаю чому вважається, що більшість завжди має рацію. Адже історія протягом століть довела, що здебільшого саме не думаюча більшість найчастіше призводить до руйнівних наслідків і для своєї країни, і для свого народу… Ну і як наслідок, для себе особисто.
А небажання думати, невміння аналізувати ситуацію та робити висновки призводить до того, що людина починає сприймати інформацію, яка збігається з її бажаннями та мріями, як істину. І тоді їй вже складно пояснити і довести, що це просто чергова ілюзія, яку підсовують йому навмисно ті, кому це треба.
Така людина вірить у те, у що вона хоче вірити… І навіть розчаровуючись і розуміючи, що її вкотре обдурили, найчастіше не визнає своїх помилок, а навпаки починає люто ненавидіти того, хто йому на ці помилки вказав…
