Улюблені вірші

[Лора]

Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
 
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно...

Ліна Костенко

[McQueen]

Йду, і не маю сліз, минаючи квартали,
Немов недобрі сни, позбавлені небес,
І все в мені бринить – і стале, і нестале,
І весь великий борг, і страх великий весь.

Хай яблука впадуть – і навіть ті останні,
Що важчі, ніж слова, та легші молитов.
…Є особливий час – час постаті в тумані,
Якій усе одно. Якій усе – любов.

(Маріанна Кіяновська)

[McQueen]

Осень
Золотился листвы изумруд,
Онемел небосклон в облаках,
Разноцветной гирляндой цветут
Георгины и астры в садах.
Надоедливый дождик порой
Паутиною мутной висит,
Забавляется ветер с листвой,
Поиграет и вновь улетит.
А порою луч солнца слегка
Обожжет поцелуем своим,
И несутся, вертясь, облака
Позолоченных листьев за ним.
В. Набоков, 1915

[McQueen]

Пізньоосіннє воскресіння
Сумують парапети за теплом.
Їм одиноко без дзвінкого сміху.
Стікає дощ сльозиною зі стріхи,
калюжі завтра захворіють шклом –
це інеєві першому на втіху.
Ще листя обважніле терпить сад
та вітер лист той силиться зірвати.
Тепер морозу він за панібрата.
І небагато ув обох розрад,
гасатимуть до ранку навкіл хати.
Допоки не розстане сіра мла
і сонечко не зрадує промінням
даруючи надію на спасіння
і жертвуючи нам ковток тепла.
Напевно, це і зветься – воскресінням.

Микола Соболь

26.08.23р.

[McQueen]

Філіжанка кави



Стоїть спокійно на столі,
Налита кава в філіжанку.
Вже світить сонце угорі,
Й стрічаю я початок ранку.

Пахучий кави аромат
Все тіло наскрізь зігріває.
Чарує нотами з сонат,
Та сон умить весь проганяє.

Солодкий присмак й гіркота,
Усе зібралося в єдине.
Це для гурмана смакота,
Коли знайшлася середина.

Ковток останній запашний
Й стоїть пуста вже філіжанка.
Настане завтра день новий
Я знову вип’ю каву зранку!

(Автор Наталія Глиняна)

[McQueen]

Простите Любви — она нищая!
У ней башмаки нечищены, —
И вовсе без башмаков!
Стояла вчерась на паперти,
Молилася Божьей Матери, —
Ей в дар башмачок сняла.
Другой — на углу, у булочной,
Сняла ребятишкам уличным:
Где милый — узнать — прошёл.
Босая теперь — как ангелы!
Не знает, что ей сафьянные
В раю башмачки стоят.

М. Цветаева, 1919

[Лора]

Досвід
Коли дозріють полуничні мрії,
несміло ти натиснеш на дзвінок…
і серце переповнене надії,
що щастя поруч, ось воно, за крок.
Напевно так і пишуться романи,
і вірші про кохання, і пісні.
Ілюзія веде самообману
де завше більше запитань в кінці.
Переболить, перепече чи пере…
Та чи важливо відтепер тобі?
Для себе ти замкнула його двері.
Для нього розчинилася в юрбі.

Микола Соболь
22.07.23р.

[McQueen]

ВЛАДИМИР НАБОКОВ

Мне так просто и радостно снилось:
ты стояла одна на крыльце
и рукой от зари заслонилась,
а заря у тебя на лице.
Упадали легко и росисто
луч на платье и тень на порог,
а в саду каждый листик лучистый
улыбался, как маленький бог.
Ты глядела, мое сновиденье,
в глубину голубую аллей,
и сквозное листвы отраженье
трепетало на шее твоей.
Я не знаю, что все это значит,
почему я проснулся в слезах...
Кто-то в сердце смеется и плачет,
и стоишь ты на солнце в дверях.
    1919



Художник Стив Хэнкс.

[Anatoly]

О земле втрачена, явися

О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні
І лазурове простелися,
Пролийся мертвому мені!
I поверни у дні забуті,
Росою згадок окропи,
Віддай усеблагій покуті
І тихо вимов: лихо, спи!..
Сонця клопочуться в озерах,
Спадають гуси до води,
В далеких пожиттєвих ерах
Мої розтанули сліди.
Де сині ниви, в сум пойняті,
Де чорне вороння лісів?
Світання тіні пелехаті
Над райдугою голосів,
Ранкові нашепти молільниць,
Де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
І солодавий запах винниць,
Як гріх, як спогад і як біль?
Де дня розгойдані тарілі?
Мосянжний перегуд джмелів,
Твої пшеничні руки білі
Над безберегістю полів,
Де коси чорні на світанні
І жаром спечені уста,
Троянди пуп'янки духмяні
І ти — і грішна, і свята,
Де та западиста долина,
Той приярок і те кубло,
Де тріпалася лебединя,
Туге ламаючи крило?
Де голубів вільготні лети
І бризки райдуги в крилі?
Минуле, озовися, де ти?
Забуті радощі, жалі.
О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні,
І лазурово простелися,
І душу порятуй мені.

Василь Стус

(В якості ілюстрації картина С. Васильківського)

[Лора]

Не печалься, не журися, мила



Не печалься, не журися, мила,
Усміхнись і не корись жалю.
Напинає доленька вітрила,
Шепчуть губи: я тебе люблю.

Дмуть вітри і підіймають хвилі,
Океан житейський клекотить.
Переможем чи впадем безсилі?
Шлях далекий і важкий лежить.

За кормою закипає піна,
Хмариться на обрії блакить.
Будь за мене впевнена й спокійна,
Хай тебе майбутнє не страшить.

Побажай удачі кораблю
І люби, як я тебе люблю.

(Микола Луків)