Добрі наміри або метушливий день (оповідання)

Не дарма кажуть: «Хочеш насмішити Бога – розкажи йому про свої плани». А ще кажуть: «Добрими намірами вистелена дорога в пекло».
Ці дві відомі фрази якнайкраще описують сам процес побудови наших планів та їхнє реальне не втілення з незалежних від нас причин.
Тому що будувати плани – справа невдячна, хоч і дуже приємна на початку шляху.

Сьогодні я прокинулася з добрими намірами зварити собі каву, поснідати та зайнятися терміново роботою, яку треба сьогодні закінчити та по обіді відвести замовнику.

Напередодні ввечері я вирішила не працювати допізна, тому що до цього попередні дві ночі практично не спала. Та й залишилося доробити всього нічого. Тому прийняла рішення – спати, а вранці встати раніше і завершити роботу, добре, що до замовника їхати лише у другій половині дня.

Прокидаюся рівно о шостій ранку. І тут раптом виявляється — електрика закінчилася. Нема світла — світла немає!

Ось як ми раніше без нього обходилися? Нині навіть і не уявляю. У квартирі стільки різної техніки та пристосувань, які працюють тільки на електриці, не кажучи вже про те, що без звичайної лампочки в похмурий ранок у квартирі практично нічого не видно.

Не знаю як у вас, а у мене навіть для того, щоб увімкнути конфорку на газовій плиті, теж потрібно натиснути на кнопочку, яка зробить іскру! Це, звичайно, зручно, але не в ситуації, коли електрики немає.

Отже, починаю шукати сірники! Відразу згадується комедія Леоніда Гайдая «За сірниками». Настрій трохи покращується. До того ж знаходжу коробку з сірниками! Ну, сніданок, а головне – каву, я собі забезпечу. Радію, як дитя!

Потім згадую роботу, і настрій різко погіршується. Вже не хочеться ні кави, ні сніданку.

Електрики немає, а значить, і немає можливості закінчити потрібну схему, яку сьогодні треба здати замовнику.

З’являється думка про ноутбук, який завдяки щасливому випадку я саме вчора підзарядила. Але тут же згадую, що на ньому не встановлено необхідну для роботи програму. Та й схема, яку треба доробити, мирно «спочиває» в надрах стаціонарного комп’ютера. Ось не щастить, то не щастить.

Абияк, без настрою, закінчую сніданок. Світла немає.

Пригадую, що планувала зранку сходити на ринок за продуктами та приготувати обід, паралельно із доопрацюванням схеми. Оскільки до схеми поки не дістатися, вирішую сходити поки що на ринок. Добре, що до ринку 5 хвилин швидким кроком. Збираюся – одягаюсь – виходжу з дому.

Треба було хоча б визирнути у вікно, перш ніж виходити на світ Божий.

Одягнулася я по-весняному: жаркувато.

Виходжу з під’їзду і зупиняюся як укопана — на вулиці – хуртовина! Так-так! Справжнісінька хуртовина, навколо все занесено снігом і морозно! Морозець, звичайно, невеликий, градусів з два не більш, але ж все-таки.

Думка нікуди не йти та повернутися до теплого будинку одразу відкидаю.

По-перше, треба приготувати обід, а холодильник — порожній, по-друге, коли дадуть світло, я змушена буду швидким темпом доробляти схему, а потім ще везти її замовнику. Тож потім можливості вийти на ринок у мене не буде.

А я не можу залишити без обіду сім’ю. Адже я спланувала, що поки я дороблятиму схему, паралельно приготую обід і зі спокійною совістю поїду в офіс.

Все розпланувала по хвилинах, а виявилося, невдячна справа – планувати…

Приходить думка, повернутися і переодягнутися, але народна прикмета говорить: «Повертатись погана прикмета». Тому починаю рух у напрямку ринку, не зважаючи на сніг, що летить прямо в обличчя.
Тихо тішуся, що курточка з капюшоном!

«Нічого прорвемося, – самовпевнено думаю я! Подумаєш, сніжок випав!»

Я впевнена, що швидко впораюся із завданням, куплю продукти та максимум через хвилин двадцять уже грітимуся біля комп’ютера і готуватиму обід!

Але шлях до ринку займає майже пів години замість звичайних п’яти хвилин: виявляється, що на тротуарі слизько і треба дуже акуратно йти, щоб не впасти.

Пам’ятаючи свій сумний досвід із падінням на слизькій доріжці та рукою в гіпсі, падати зараз хотілося мені найменше! Тому намагаюся йти повільно та акуратно.

За цей час відчуваю, як просочуються холодною вологою кросівки, холодніють ноги, червоніють від холоду руки та ніс. Загалом, починаю нагадувати снігову бабу і зі сторони, напевно, виглядаю комічно, але мені не до сміху!

Нарешті шлях до ринку подолано! Купую на ринку все найнеобхідніше і з двома важкими пакетами тим самим шляхом повертаюся додому, картаю себе за дурість та самовпевненість!

Коли, нарешті, опиняюся вдома, то з жалем констатую той факт, що електрики у квартирі як не було, так і немає.
Розумію, що за час своєї подорожі я добряче промерзла. Намагаючись зігрітися, переодягаюся в теплий домашній одяг і розпочинаю приготування обіду, раз у раз прислухаючись, чи не заробив холодильник.

Паралельно на смартфоні виходжу в Інтернет (благо, це диво цивілізації працює і без світла у квартирі), вирішивши пробігтися сторінками друзів та знайомих.

І незабаром «натикаюся» на статтю на одній сторінці, яку доволі часто читаю. Стаття називається «А життя вирує». І що ще символічно, ім’я господині сторінки Світлана, і вона сьогодні збирається їхати додому з відрядження, тобто Світлани вдома поки що немає!

У мене теж життя не тільки вирує, а просто закипає! І світла у мене вдома теж поки що немає! Світла немає – Світи немає! Від цієї гри слів мені стає весело!

Обід готовий. І настав час збиратися в офіс, а схема, як і раніше, у не працюючому без електрики комп’ютері.

Ми якось давно на одному форумі обговорювали тему брехні. Пам’ятається, варіанти для виправдання брехні були, звичайно, але всі зійшлися на думці, що брехня навіть на порятунок, вона все ж таки брехня.

Зараз я потрапила в ситуацію, коли й брехати не хочеться, і сказати правду, пославшись на світло, якось безглуздо. Бо кому яка справа до моїх технічних проблем, коли я обіцяла і не виконала обіцянок?

Треба було б все-таки посидіти ввечері довше чи не спати взагалі та цю нічку попрацювати, а не відкладати недоробки на сьогодні, але ця думка лише дратує!

Неприємна ситуація. Їхати не можу, бо немає схеми. Не поїхати теж не можу, бо замовник спеціально приїде до офісу з іншого кінця міста. Крім того, в офісі зустріч не лише із замовником, а й із шефом, який мені нову роботу підкинути обіцяв.

І в той момент, коли я вже вирішую зателефонувати замовнику, у всьому чесно йому зізнатися і повинитися, лунає дзвінок.
Телефонує замовник. Пропонує перенести зустріч на понеділок, бо йому не вдається під’їхати в офіс через снігову хуртовину. Застряг на машині в пробці й коли вибереться з цієї пробки – не знає!

Ура! Я врятована! Не довелося виправдовуватися та вислуховувати невдоволення! Все ж таки, напевно, сьогодні не зовсім не мій день! Дзвоню шефу. Пояснюю, що зустріч із замовником перенесено на понеділок, тому в таку негоду не бачу сенсу їхати за новим замовленням. До того ж попереду вихідні. Та й попереднє замовлення ще не здане остаточно.

— Скажи краще, що за такої погоди тобі просто не хочеться зайвий раз вилазити з теплої квартирки, — сміється мені у вухо шеф. – Зовсім розлінилася з онлайн-роботою! Вже й начальника зайвий раз бачити не хочеш!

Я намагаюся заперечити, але, чесно кажучи, сперечатися не хочеться. Зайвий раз з’являтися в офісі я справді зовсім не жадаю. Офіс – той ще тераріум у всій красі! Але шефу, звісно, про це знати необов’язково.

У цей момент у квартирі з’явилося світло! Тепер повний ажур! А за вікном по-справжньому розігралася сніжна буря.

“Коли ж, нарешті, весна?” — гадаю я, зітхаючи.

Включаю комп’ютер та…
Починаю читати нові статті в Інтернеті. Схему дороблю трохи згодом. Попереду – вихідні.

Унікальність тексту 100%

Поділитися в соц. мережах