***
Зібравши в кошик зорепади,
У глечик сонячне тепло,
Через оливкові левади
Русяве літо побрело.
Іще на згадку запалило
Лампадки яблук золотих.
Курилось осені кадило
Між кедрів темних і густих.
Легкий посріблений серпанок
Осяяв вересня чоло,
У тишу приспаних альтанок
Сухого листя намело.
І на грибній пахучій юшці
Настояв ліс легкий ефір,
Дріма на ситцевій подушці
Медове сонце поміж гір.
І вже змирилася природа
З осіннім шепотом журним,
Та досі сниться літня врода
Вагітним яблунькам рясним.
Наталя Данилюк
Я дякую Богу за ще одну осінь,
За стрічку сріблясту в моєму волоссі,
За стоптані туфлі, за зношені плАття,
За жменьку золи із кохання багаття.
За вЕсну, що вже недосяжно - далека,
За літо, що в вирій поніс вже лелека,
За душу, якій ще не віриться й досі,
Що вогники айстр вже запалюють осінь.
Змолочене жито вже й зібрана гречка,
Хитається буднів похмурих вервечка.
Між тиском і кавою йде суперечка,
А у косметичці - рецепти й аптечка.
На пару з безсонням частішають ночі
І без причини - заплакані очі,
Уже не зозуля - сорока скрекоче,
А вперта душа в осінь вірить не хоче.
А вперта душа заблукала у літі,
Де спів солов'я і веселка в блакиті,
Де щастя п'янке й міцно з'єднані руки,
Де серце не знає ще болю розлуки.
Блукає душа моя в юності й досі.
Гукаю - крик губиться в різноголоссі...
З сріблястою стрічкою смутку в волоссі
Іду зустрічати життя свого Осінь...
ХолОдить роса ноги стомлені , босі.
Я дякую Богу...За Літо...За Осінь...
О. Грейнер Савич
