Музика – диво

Так склалося в моєму житті, що з самого раннього дитинства батьки вирішили навчати мене. Коли мені було 6 років від народження, в нашому будинку оселився «чорний велетень» – чорне піаніно «Україна».
У той час вважалося модним віддавати дітей в музичні школи, особливо дівчаток. Це, напевно, схоже на те, як зараз дітям мало не з пелюшок дарують комп’ютери, «iPhone » і «iPad».

За часів мого дитинства не було мобільних пристроїв, Інтернету, та й комп’ютери були величезні і стояли вони тільки в обчислювальних центрах, на великих підприємствах та в деяких великих вищих навчальних закладах.

А ось піаніно, хоч і дорогий інструмент, але дозволити собі таку розкіш сім’я простих інженерів цілком могла. Тому я стала займатися музикою спочатку в приватному порядку, оскільки навчання в музичних школах починалося з 7 років.

Вчителька, яка прийшла з місцевої музичної школи, констатувала факт, що є в наявності пристойний «музичний слух» і «придатні» для гри на фортепіано пальці.

Пам’ятаю, як я розглядала свої пальці, намагаючись зрозуміти, що в них особливого і як визначається придатність їх або непридатність до занять музикою. Потім зрозуміла.
Хоча це не так важливо …

Скажу тільки, що провчившись на дому рік, я вступила до музичної школи й цілком стерпно її закінчила, хоча особливого завзяття не проявляла.

Найбільше я не любила грати те, що треба було грати за програмою. Грати твори Баха на піаніно чомусь мені тоді здавалося блюзнірством, тому що написані ці твори були для органу та клавесину. Ох вже, цей юнацький максималізм і спроба «прогнути» світ під себе!

Зате мені дуже подобалося підбирати «на слух» естрадні пісні, які мені сподобалися або пісні, записані на магнітофоні або на платівках, а також ще з дитинства я любила імпровізувати та намагалася складати невеликі пісеньки.

Напевно, все ж хорошими музикантами стають тільки дуже цілеспрямовані та по-справжньому закохані в музику люди. Я виявилася просто любителем, бо навчилася грати тільки для себе. Але музика залишилася в моєму житті назавжди.

І зараз я дуже люблю слухати (але не грати) класичну музику. Техніка гри давно втрачено та й в будинку є тільки синтезатор, який вивчений тільки на чверть можливостей і який не вимагає особливих здібностей для відтворення простих мелодій. Акомпанемент та підбір інструментів, тембр та темп можна налаштувати за допомогою простих функцій.

Але тягне мене непереборно до музики …

Причому це зазвичай не залежить від того, сумний настрій або веселий. Просто в певний момент відчувається внутрішня потреба доторкнутися до клавіш та почути у відповідь звук …
Музика зі мною завжди! І музика – це диво!

Поділитися в соц. мережах