Ожилий вогонь

Виглянула сьогодні ввечері у вікно. Так … природа вирішила нас віпробувати своєю мінливістю. Після морозів – відлига. Два дня бігли з дахів струмки, сніг танув, оголюючи чорні острівці землі.
А сьогодні після відлиги – чергові морози. Все замерзло, суцільна ожеледь. І в квартирі відразу похолодало. На вулиці сіро, непроглядно темно, люди пересуваються ледве-ледве, автобуси ходять рідко.

Саме в таку холодну зимову погоду в душу забирається хандра. Спочатку невеликий смуток охоплює несподівано, нишком, непомітно переростаючи в нудьгу. А від нудьги до хандри всього лише невеликий крок.

Але сьогодні я не налаштована піддаватися ні капризів погоди, ні тим більше хандрі! Гортаю на комп’ютері фотоальбом з осінніми фотографіями. Яскраві фарби радують погляд.

Так хочеться влаштуватися в затишному кріслі, укутати в теплий плед і розпалити камін. Люблю дивитися на вогонь. Світло вогню мене заворожує, тягне до себе як магніт.

Але, на жаль, я зараз у звичайній «хрущовці», ніякого каміна немає і в помині. Але навіщо дана нам уява ?!

Знайшла, зроблену раніше анімацію багаття, розмістила її на весь екран комп’ютера, а сама влаштувалася в кріслі навпроти.

Вимкнула світло й кімната наповнилася м’яким світлом імпровізованого вогнища. Вогонь миготить як живий.

Шкода, що не чути тріску полін й гілок. Швидко заходжу в Інет, набираю в пошуковику – звуки вогнища. Усе! Тепер все стає абсолютно правдоподібним …

Ех, як же хочеться скоріше на природу!
Розвести багаття і під вечірнім, повним зірок небом, милуватися ожилим вогнем!
І розуміти, який чудовий світ навколо нас!